Доброолександрівський Будинок культури

 Найкраща людина, яку українці можуть мати за вождя!

«Будіть віру в прийдешнє, в Українську Самостійну Державу, в якій не буде місця ні для визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український народ буде вільним господарем на своїй землі й по своїй волі». Андрій Мельник

12 грудня українці відзначатимуть 130-ту річницю народження голови ОУН Андрія Мельника - українського державного, військового, та політичного діяча. Голову Проводу Українських Націоналістів, другого голову ОУН. Одного з найближчих соратників Полковника Євгена Коновальця.

Одного з організаторів Січових Стрільців, Української Військової Організації, Українського Національного Комітету, Української Національної Ради. Ініціатора створення та ідеолога Світового Конгресу Вільних Українців.

Багатолітнього в'язня польських тюрем, в'язня німецького концтабору Заксенгаузен.

Послідовного прихильника відновлення незалежності Української Держави, на всіх її етнічних землях. Борця за незалежність України у ХХ сторіччі.

Народився він 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова, що на Львівщині. Його батько був відомим громадським діячем, людиною неординарних здібностей, освіченою та енергійною. Вся сім’я була просякнута українським духом — тут шанували українських митців, письменників, особливо Івана Франка.

У роки Першої світової війни у складі підрозділу Українських Січових Стрільців він воював проти російської армії на території Галичини. Влітку 1916 року в розташування підрозділу, де він служив, прибув ерцгерцог Карл — майбутній імператор Австро-Угорщини. Він спілкувався з вояками, вручав їм нагороди. Отримав медаль «За хоробрість» і Андрій Мельник. Він зняв свою імператорську шаблю і вручив її йому! І це при тому, що Карл знав: перед ним — солдат-русин!

Зі спогадів сотника Легіону Українських Січових Стрільців Михайла Мінчака:

«Про Андрія Мельника казали, що він заворожений. Він підскоками веде сотню в бій до наступу, ніколи не прилягаючи до землі, міг би подумати, що він не лише забагато ризикує життям, а й добровільно шукає смерті. А коли врешті й досягла його «куля зрадливая, в Москві-матушці свяченая», то не вбила, а тільки поранила».